Додаткова інформація:

Гугл документ

Гугл таблиця

Гугл презентація

Що таке захоплення руху

 Захоплення руху

Захоплення руху (англ. Motion capture) — технологія цифрового запису рухів що використовується у розважальному, медичному, спортивному, анімаційному та кінематографічному програмному забезпечені.

Саме за такою технологією було знято «Полярний експрес», «Різдвяну казку», «Беовульф» і створено таких персонажів як Горлум у «Володарі Перснів» та Кінг-Конг у фільмі Пітера Джексона. Суть цього надбання комп'ютерного прогресу полягає у такому: на актора надягають спеціальний костюм, обліплений багатьма датчиками, що сканують рухи актора (зокрема його м'язів і кісток) і передають до головного комп'ютера. Таким чином виходить, що перед фахівцем на екрані «витанцьовує» скелет актора, на який можна накласти будь-що.

Перевагами використання цієї технології є: здатність відтворювати схожі рухи завдяки базі даних, збереженій на комп'ютері; швидке опрацювання даних і швидше створення продукту, порівняно з традиційними анімаційними методами; можна використовувати безкоштовні програми, або достатньо дешеві, що також значно знижує витрати на виробництво фільму. Проте, незважаючи на певні бонуси цієї технології, все ж таки нею користуються достатньо рідко і для виконання складних робіт: створення міфічних чи нереальних персонажів і т. д. Достатньо рідко фільм повністю знімають за цією технологією.

Що таке морфінг

 Морфінг

Морфінг (англ. morphing — трансформація) — спеціальний ефект, що створює ефект плавного переходу (перетікання) між об'єктами. Зустрічаються в двовимірній і в тривимірній (як растровій, так і векторній) графіці.

Морфінг широко зустрічається в ігровому і телевізійному кіно, в телевізійній рекламі. Найчастіше цей ефект використовується для зображення перетворення однієї особи в іншу. Також морфінг часто використовується для створення анімації, навіть коли не стоїть завдання отримання ефекту перетворення одного об'єкта в інший, а потрібно лише побудувати проміжні зображення між двома (і більше) ключовими положеннями анімованого об'єкта.

Пластилінова анімація

 Пластилінова анімація

Пластилінова анімація (англ. clay animation) — вид анімації. Фільми робляться шляхом покадрової зйомки пластилінових об'єктів зі зміною (цих об'єктів) у проміжках між кадрами. Термін «claymation» запатентований Асоціацією Віла Вінтона в штаті Орегон.

У жанрі пластилінової анімації працювали Олександр Татарський, Гаррі Бардін, Нік Парк. Велику роль в історії пластилінової анімації зіграла студія Aardman Animations. В СРСР до 90-х років минулого століття не існувало спеціалізованих студій, які системно займались виробництвом пластилінової анімації. Мультфільми з пластиліну виробляли від випадку до випадку режисери-мультиплікатори, основною спеціальністю яких була класична або лялькова анімація. З 1995 року в Росії єдина вузькоспеціалізована студія, яка регулярно виробляє виключно пластилінові мультфільми, це «Пластилінова студія Свиридова Макса»

Пісочна анімація

 Пісочна анімація

Пісочна анімація, сипуча анімація або техніка порошку (англ. Sand animation, Powder animation) — стиль образотворчого мистецтва, а також технологія створення анімаційних фільмів. Легкий порошок — зазвичай очищений та просіяний пісок, але також сіль, кава чи щось інше — тонкими шарами наноситься на скло; за допомогою діапроектора чи світлової дошки зображення, що утворюється, можна передавати на екран. Зазвичай всі дії виконуються руками, але як прилад можуть використовуватися пензлики. Винахідником стилю є канадська режисер-мультиплікатор Керолін Ліф. Частіше пісочна анімація виконується «наживо», коли художник змінює картину з піску прямо перед публікою. Така вистава потребує від виконавця особливого професіоналізму та обережності, оскільки картина може бути легко зіпсована від необережного поруху.

Мальована анімація

 Мальована анімація

Мальована анімація (заст. укр. мальована мультиплікація) — це класичний вид анімації, що являє собою серію мальованих зображень, на кожному з яких об'єкт представлений в іншій фазі руху. Окремі малюнки покадрово фотографуються, а потім проектуються на екран із швидкістю 24 кадрів за секунду в звуковій анімації або 16 кадрів за секунду — в німій. Більше за інші види мистецтва анімація ґрунтується на легендах і казках.

Історія

У XIX ст. було доведено, що зображення залишається на сітківці ока ще долі секунди після того, як око перестає сприймати сам об'єкт, і з урахуванням цього відкриття винаходилися спеціальні механізми, такі, як "Зоотроп" (1830-ті роки) британського годинникаря У. Хорнера: барабан з послідовністю мальованих зображень. Барабан обертався, і складалося враження, що фігурки рухаються. У 1880-х роках французький винахідник Е. Рейно розвинув цю ідею, додавши проектор. У 1906, після винаходу кінокамери, Дж. С. Блектон зробив перший у США анімаційний фільм. Гумористичні фази смішних мордочок, де був застосований принцип "один кадр — один малюнок". У 1911 під його керівництвом мультиплікатор Вінзор Маккей створив фільм Маленький Немо за газетним коміксом. Але як мистецтво анімація утвердилася після фільму Мак-Кея «Динозавр Герті» (1914). Герті танцювала на екрані, вивертала з коренем дерева, утримувала на носі м'яч.

Потім була придумана пошарова техніка малювання об'єктів і фонів на прозорих плівках, що накладаються одна на одну. На одному шарі можна було розмістити задній фон, на другому — нерухомі частини тіл персонажів, на третьому — рухливі й т.д. Це значно зменшило трудомісткість робіт, тому що не потрібно було малювати кожен кадр з нуля. Вперше пошарову техніку застосував Волт Дісней.